Перша згадка про наявність телеграфу на території нинішньої Черкаської області датується 1867 роком. В описі дослідника Д.Н. Янковського згадується, що телеграфна станція заснована в Умані у 1867 році. Притому, вже у 1881 році з Умані було відправлено 12826 телеграм: урядових - 115, комерційних - 4725, “буденних', як пише дослідник - 7466 та службових телеграм - 320. В Умань надійшло 12194 телеграми. Вже одне лише це говорить про досить динамічні суспільно-економічні процеси, котрі відбувалися того часу на території нинішньої Черкащини, зокрема, в Умані.
Повідомлення ж про перший телефон у Черкасах зафіксоване 18-го серпня 1907 року. І цей рік можна вважати становленням першої телефонної мережі на Черкащині. Адже тоді в Черкасах уже було 40 абонентів, з числа заможних людей та державних службовців. Кількість яких, впродовж наступних чотирьох років, збільшилася до 250.
Великий інтерес до розвитку телефонної мережі виявили незабаром і у повітових містах. Так 31 березня 1912 року Канівська повітова земська управа оприлюднила звернення до волосних правлінь Канівського повіту, сільських старост Корсунської волості такого змісту: "Уъздная Управа, приступая къ постройкъ телефонной съти въ Каневскомъ уъздъ, нуждается въ рабочихъ изъ числа лицъ проходившихъ службу въ инженерныхъ войскахъ. Въ виду этого Управа просить сообщить ей, кто из такихъ лицъ согласенъ пойти работать, съ платой отъ 75 коп. до 1 руб. въ день."
Варто пом'янути добрим словом і тодішніх голів повітових містечок. Котрі сприяли розвитку телефонної мережі і словом, і ділом. Зокрема, на зібранні Звенигородської міської думи 8 грудня 1913 року городським . Міський голова висловив було пропозицію дозволити повітовому земству безкоштовне облаштування телефонної мережі міськими вулицями. Мовляв, це все в інтересах міста:
"…Такъ какъ устройство телефона предоставить нъкоторыя удобства населенію". Притому більшість гласних думи з думкою голови погодилися . Обумовивши однією вимогою - встановлення телефонних опор обов'язково має вестися на протилежному боці вулиці співвідносно до ліній Урядового телеграфно-телефонного зв'язку. І щоб телефонні опори, які встановлюються, не перешкоджали вуличному руху, а також при в'їздах у двори місцевих жителів."
Тодішнього часу специфічними були і підходи до оплати телефонних послуг. Скажімо, у 1915 році абонентів Канівської повітової земської телефонної мережі, було письмово повідомлено про вартість телефонних розмов: "Губернською Управою встановлена, як для приватних осіб так і для абонентів Канівської повітової земської телефонної мережі, особлива плата, а саме: 20 коп. за 3 хвилини розмови. А для більш зручного користування телефонним зв'язком з Таращанським повітом абоненти можуть вносити в найближчу до себе телефонну станцію аванс в розмірі 10 карбованців. З якого телефоністки будуть вилучати кошти за розмови абонента з Таращанським повітом по 20 коп. за 3-х хвилинні розмови. За ходом використання авансу телефоністки слідкуватимуть, своєчасно повідомляючи абонентів про необхідність внесення нового авансу."
Нерідко міські управи вдавалися до облаштування власних телефонних станцій. Так, архівні документи 1916 року доносять до нас факт подібних робіт. Влаштовуючи власну телефонну станцію в Черкасах Управа прийняла рішення : "…поставитъ столбы отъ Черкассъ до Дахновки и перенести проводъ со столбовъ контрагента Черкасской городской съти. Кромъ того Управа, при поддержкъ В.В.Албранда, возбудила ходатайство передъ Главнымъ Управленіемъ Почтъ и Телеграфовъ о передачъ правительственнаго телефона Черкассы-Смъла въ въдъніе Земства."
Схоже на те, що телеграфно-телефонний зв'язок в ті часи та і згодом розвивався достатньо динамічно, користуючись все більшою популярністю та потребою. Вочевидь, процес цей набував би і надалі більш цивілізованих форм. Якби не революція 1917 року і подальша громадянська війна, що не тільки припинили, а подекуди й знищили вже набуті надбання в галузі електрозв'язку. Суцільна розруха, невпевненість у прийдешньому, нездатність нової влади розумно розпорядитися уже сформованими мережами зв'язку призвели до того, що останні почали занепадати, втрачати в кількості абонентів та в якості зв'язку. Після революції та громадянської війни телефонний зв'язок, який існував на Черкащині, зберігся тільки у великих повітових містах: в Смілі, Умані, Звенигородці, Тальному. В основному там, де в ті часи були великі заводи - цукрові, машинобудівні та інші.
Все ж час та власне еволюційні процеси брали своє, спонукаючи до розвитку систем зв'язку. По завершенню громадянської війни, було прийнято спеціальну постанову губернських властей. Згідно з якою і на території Черкащини, починаючи з 1921 року, розпочався процес устаткування телеграфного зв'язку на базі телеграфних апаратів "Морзе". Водночас розпочато було поліпшення технічного спорудження телефону й телеграфу, охоплення сільського населення поштово-телеграфним зв'язком, правда,- через сільських листонош. Уже через кілька років, як вказується у протоколі засідання Президії Черкаського Округового Виконавчого Комітету (Х-го скликання), від 8-го жовтня 1926 року, "в Черкаській Окрузі нараховувалося": "… поштово-телеграфних підприємств на окрузі - 39: із них 1 поштово-телеграфна контора, 19 поштово-телеграфних філій і 19 поштово-телеграфних агенств. Крім того є 35 нештатних агентів, 20 пересувних пошт і 92 сільських листонош. Поштовий обмін кореспонденціями склав 12.259.861, телеграфний обмін 384.456 депеш. Валовий прибуток 480.323 карб. Телеграфний і телефонний зв'язок - з райвиконкомами 14, телеграфний 7 і телефонний 2, а з сільрадами - телеграфних 5, телефонних 35. За планом поширення зв'язку передбачається телеграфна лінія Черкаси-Медведівка, Богодухівка-Чорнобаї і Перегонівка-Балаклея, а по телеф. зв'язку передбачається ввести 2-х проводну систему, будову лінії- Сміла-Матусів-Шпола."
Ще одну історичну довідку знаходимо в так званому "Короткому економічному нарисі Шевченківщини" за 1926 рік: "…Зв'язок встановлюється через почтові установи, яких на окрузі є: 1 округова контора, 23 філій зв'язку, 17 штатних і 25 нештатних агенств. Телеграфних контор по окрузі - 16.
Телефонний зв'язок переводиться через телеграфну мережу Наркомпочтелю, до складу якої входять Центральна Черкаська станція, 17 підстанцій по райцентрах округи та 15 перемовних пунктів.
Крім округової телефонної мережи, м. Черкаси зв'язано лінією Наркомпочтелю з усіма містами СССР де є телефонні станції, через які можливо вести балачки."
Черкаська область утворена 7 січня 1954 року. До тодішнього Шевченкового округу приєднали ряд районів з інших областей: Чигиринський та Кам'янський райони - із Кіровоградської області, Монастирищенський район - із Вінницької області, Чорнобаївський, Золотоніський, Драбівський райони - із Полтавської області. В склад Черкаської області увійшли 20 адміністративних районів, площею 20.9 тис. кв.м. (3.4% території України) і з населенням 1,5 млн. чоловік.
При утворенні Черкаської області, в 1954 році, наказом Міністра зв'язку СРСР № 153 від 19 лютого " Про заходи по організації зв'язку в Черкаській області", виданим задля виконання Постанови Ради Міністрів СРСР № 275 від 13 лютого 1954 року, було утворено Черкаське обласне управління зв'язку.
На той час електрозв'язок області володів уже певними надбаннями. Всі 29 районних центри мали телеграфний зв'зок: 15 - безпосередньо провідний зв'язок і 14 - через переприйом. Була одна станція тонального телеграфування ВТ-40, а також 15 телеграфних аппаратів типу СТ-35 й 19 стартстопних рулонних, 12 аппаратів "Морзе." Кількість станцій внутрішньорайонного телефонного зв'язку сягнула 60, включаючи системи АТС-3. З яких 19 обладнано пристроями автоматичного телефонного зв'зку. Загальна ємність цих станцій --1400. В тому числі АТС - 100. Число абонентів сягнуло 1704. Кількість завершених телефонних каналів, заведених в міжміську телефонну станцію обласного центру склала 25. А кількість завершених каналів, заведених в районний центр - 137. Вісім телефонних станцій, при конторах зв'язку, мали виділені комутатори для міжміського зв'язку. Тоді нараховувалось 15 переговорних пунктів міжміського телефонного зв'язку, з яких 6 - в обласному центрі. Ще в наявності був один пункт магістрального зв'язку. Черкаське обласне управління Міністерства зв'язку об'єднувало 36 підприємств, котрі перебували на самостійному балансі. Обласне управління зв'язку очолював Анатолій Васильович Локтєв.
З утворенням Черкаської області проведено було великі роботи по нарощуванню засобів зв'язку, створено нові телеграфно-телефонні з'єднання обласного центру з Києвом та районами області.
Впродовж двох років було встановлено телефонні станції в Кам'янці, Каневі, Чигирині. Автоматична телефонна станція на 300 номерів монтується в Звенигородці. Проводиться реконструкція телефонного зв'язку у Монастирищі, Жашкові, Вільшані. У восьми районах встановлено напівавтоматичні телефонні станції. Телефонізовано 55 колгоспів. На початок 1957 року в Черкаській області уже працюють 174 радіовузли, облаштовано 189 тисяч радіоточок, нараховується 25.700 зареєстрованих радіоприймачів. Перевиконано план розповсюдження преси, надання послуг телеграфного і міжміського зв'язку. Буквально в ці роки стався якийсь підйом - все відбувалося легко, динамічно. І все виходило навіть краще, аніж планувалося. Особливо на Черкащині. Внаслідок чого зв'язківців області визнано переможцями у Всесоюзному соціалістичному змаганні. Їм присуджено перехідний Червоний прапор, який вручив тодішній заступник Міністра зв'язку УРСР т.Осипов.
Ще наприкінці 1957 року було зрозуміло, що станційна та лінійна ємності повністю вичерпані, не мали подальших перспектив розвитку. Тож виконком Черкаської обласної Ради, який на той час очолював визнаний реформатор Іван Лутак, ухвалює рішення виділити в приміщенні Будинку Рад відповідну потребам площу для розміщення міської АТС на 3000 номерів, з перспективою розвитку до 5000 номерів. Водночас виділивши з місцевого бюджету 600 тисяч карбованців на придбання та монтаж устаткування телефонної станції. По суті, було оплачено обладнання першої тисячі номерів. На оплату другої тисячі взято кредит держбанку.
Таким чином уже наприкінці травня 1960 року було змонтовано станцію АТС на 2000 номерів. І до кінця червня 1961 року, також за рахунок банківського займу, ще домонтовано було 1000 номерів. Всі роботи з монтажу станції проводили працівники Черкаської міської контори зв'язку.
Для задоволення потреб в телефонному зв'язку околиць міста, перш за все в місцях з об'єктами промисловості, змонтовано було дві підстанції АТС по 100 номерів кожна. Теж місцевим коштом і силами експлуатаційного персоналу.
Тих часів проводилося впорядкування та розвиток мереж електрозв'язку і в районних центрах області. Впродовж трьох років, до кінця 1960 року, практично у всіх райцентрах працювали станції системи ЦБ. В містах Звенигородка та Золотоноша - типу УАТС. Також в окремих райцентрах, діючих та колишніх, таких як Сміла, Гельмязево, Вільшана, Звенигородка, Золотоноша, Бабанка, Канів, Тальне проведено ще й реконструкцію мереж. Розпочато було реконструкцію мереж в Умані, Шполі, Корсуні, Городищі.
Впродовж десяти років, із 1954 по 1964, в Черкаській області галузь зв'язку отримала вельми суттєвий розвиток. Перш за все, щодо впровадження нової техніки, механізованих та автоматизованих засобів зв'язку. По міжміському телефонному зв'язку кількість завершених каналів обласної МТС зросло більш як у 13 разів: в 1954 році їх було 8, а на кінець 1963 року - 106, у тому числі в напівавтоматичному обслуговуванні - 16. Кількість телефонних каналів на Київ збільшилась в 16 разів. А телефонних каналів в обласному користуванні збільшилося із 126 до 279. Зросло також число міжміських телефонних переговорних пунктів - із 156 до 361. В 1963 році надано 969 тисяч міжміських телефонних розмов, що більш як вдвічі перевершило показник 1954 року. Варто вказати, що і протяжність проводів міжміських телефонно-телеграфних ліній збільшилась у 8 разів, сягнувши майже 10 тисяч кілометрів.
Число відділень зв'язку в області склало 368, тобто за десятиріччя мережа підприємств збільшилась відразу на 113 відділень зв'язку. Зокрема, в 1960 році збудовано технічне приміщення зв'язку у місті Каневі, де і було змонтовано АТС на 500 номерів. У 1962 році збудовано типові приміщення зв'язку у Золотоноші, Корсунь-Шевченківську, приміщення вузлів зв'язку в Чорнобаї та Драбові. У всіх цих новобудовах встановлені АТС: в Золотоноші та Корсунь-Шевченківську - на 1100 номерів, в Чорнобаї - 600 номерів, в Драбові - 400 номерів.
Помітно збільшено було емність і міських телефонних станцій, майже у 2,5 рази: на кінець 1963 року вона складала 10765 номерів, зокрема, автоматичної системи - 6390 номерів. А станцій внутрішньорайонного телефонного зв'язку на кінець 1963 року вже було 79, 27 з яких - автоматичної системи. Монтована ємність збільшилася у 2,5 рази, а абонентів - у 3,8 раза, числом 2760 проти 720 у 1954 році.
Не обійшли увагою і села області. 50 колгоспів та радгоспів отримали внутрішньовиробничий телефонний зв'язок, 39 з яких уже мали автоматичні системи.
Зрештою того часу на Черкащині почало розвиватися і телебачення. В області появилося пять телевізійних ретрансляторів ( в Черкасах, Каневі, Смілі, Шполі, Чигирині). Та ще й в 1964 році передбачено було завершення будівництва в Черкасах потужного ретранслятора телевізійних програм на 5 кіловат. Що в сукупності, із завершенням будівництва радіорелейної лінії на території Черкаської області й ще одного ретранслятора в Умані, мало б завершити суцільну телефікацію населених пунктів областію
Впродовж 1964 року завершено будівництво технічного будинку зв'язку в Чигирині, де і встановлено АТС на 1000 номерів. Також завершено зведення добудови під АТС в Христинівці та встановлення в ній автоматичної телефонної станції на 1000 номерів.
Зрештою 1964 рік, в свій останній день, тобто 31 грудня, був ознаменований Актом прийняття державною комісією Будинку Зв'язку у Черкасах. Збудовано його біля центральної площі за індивідуальним проектом, розробленим Черкаським "Облпроектом".
Значний розвиток отримала також мережа сільської телефонії. Коли на початку 1959 року в області нараховувалось 63 телефонні станції типу МС, з числом абонентів 2450, то на початку 1965 року таких станцій було вже 105, з числом абонентів 4750. Притому нараховувалось 56 автоматичних телефонних станцій, котрі обслуговували 1750 абонентів. Із 10 до 81 збільшилось і число сільських внутрішньовиробничих систем зв"язку.
Значний розвиток отримала і міська телефонна мережа на базі АТС. За останні шість років кількість міських телефонних станцій зросла в 7 разів, а монтована ємність - більш як в 10 разів. На той час в області було змонтовано 14 міських АТС загальною ємністю 9240 номерів.
Міжміський телефонний зв'язок області розвивався в основному через підвішення біметалевих мереж, а також ущільнення повітряних мереж багатоканальною високочастотною апаратурою. Завдяки чому вдалося майже втричі збільшити кількість міжміських телефонних каналів зв"язку, число яких склало 484 на прочаток 1965 року. Виходило, що, впродовж доби, на підприємствах зв"язку області відбувалось до 5000 телефонних розмов.
Джерело інформації http://
